Дії ОУН - УПА в Західній Україні.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ [UA]| ИСТОРИЯ УКРАИНЫ [RU
БИОГРАФИИ




COUNT





 

Післявоєнний період 1945 - 1991 років.

ОУН - УПА в Західній Україні

Дії ОУН - УПА в Західній Україні.

Незважаючи на те, що територія Західної України була окупована радянськими військами, загони ОУН - УПА продовжували боротися проти комуністів. Діяли невеликі загони, які при необхідності поєднувалися для проведення великих операцій, а потім знову розділялися. Вони протистояли насильницькій мобілізації в Радянську армію, арештам і висилці населення. Війська НКВД, які раніше заарештовували людей без усякого, з їх боку, опору, тепер вели важку війну. Багато військовослужбовців НКВД загинуло від рук бійців ОУН - УПА. У Західну Україну стали направляти як на кару. Ця неоголошена війна була довгої й жорстокою. Бійці УПА вбивали не тільки ворожих солдатів, але й тих українців, які співробітничали з окупантами. У відповідь, війська НКВД висилали родини бійців УПА, а також просто співчуваючих. Бійці УПА нападали на конвої з політв'язнями, звільняли їх. Багато хто зі звільнених пізніше, по таємних стежках, у супроводі провідників УПА виходили на Захід, в Австрію, Німеччину. Комуністи називали всіх бійців ОУН і УПА бандеровцами. Їх називали бандитами. Але місцеве населення таємно підтримувало їх. Якби вони були б дійсно бандитами, то навряд чи б вони так довго протрималися. Подібні загони були не тільки на Україні. Вони були й у прибалтійських країнах. Там вони називалися лісові брати.

фото Романа Шухевича - Чупринки

Однако боротьба бійців УПА й ОУН з комуністами була нерівною. Проти них використалися спеціальні частини, всі співчуваючих і бійців, що постачали, УПА продуктами війська НКВД заарештовували й засилали. Не в силах зломити опір влади кілька разів повідомляли амністію. Загони УПА сокрашались. Дійсним ударом для бійців стала загибель командира УПА генерал - хорунжого Романа Шухевича - Чупринки, що загинув у бої із загоном НКВД 5 березня 1950 року. Окремі дії УПА тривали до 1953 року; радянські джерела повідомляли про "збройні банди" на Волыне ще в 1956 році.

Окремі загони УПА діяли на території Польщі й Чехословаччини в 1944 - 1947 роках. Вони захищали українське населення від репресій польських комуністів. Проти УПА польські комуністи кинули цілі дивізії. Боротьба була запеклою - 12 березня 1947 року в бої з бійцями УПА був убитий заступник міністра оборони Польщі генераль Кароль Сверчевский. У відповідь комуністичні уряди СРСР, Польщі й Чехословаччини об'єдналися й почали спільні дії проти бійців УПА. У результаті частина бійців відійшла на територію Західної України, а частина з боями пробилася на захід. А на території УРСР і Польщі проводилася політика національного чищення. З території Західної України в Польщу були виселені тисячі поляків, а з території Польщі в УРСР тисячі українців. Частина українців були переселені на захід Польщі, де активно піддавалися асиміляції.

Період після 1953 року.

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 року, паралельно з боротьбою в Москві за пост генерального секретаря, у якій зазнав поразки глава МГБ (міністерства державної безопастности) Лаврентій Берия й закріпив своє положення Микита Хрущев, на Україні трохи затихла кампанія проти українського націоналізму. На пост першого секретаря КПУ (комуністичної партії України) був призначений Олексій Кириченко - перший українець на цьому пості. В 1954 року на Україні розгорнулася широка кампанія празнования 300-річчя так званого возз'єднання України з Росією. На всіх зборах і акціях проголошувалося про нібито добровільний вхід України до складу Росії.

На 18 з'їзді КПУ 23 - 26 березня 1954 року було вирішено послати українську молодь на освоєння цілинних земель у Казахстані й Сибире, у той час, як була потрібна допомога сільському господарству в європейській частині СРСР. Усього було спрямовано близько 100 тисяч чоловік. Ще в 1945 році УРСР стала членом - засновником ООН, а 12 травня 1954 року вона стала членом ЮНЕСКО.

Приблизно з 1955 року начинаеться період ослаблення комуністичного режиму, що був згодом названий періодом відлиги . Починають випускати з таборів сталінських в'язнів, багато хто з яких були реабілітовані. На закритому засіданні 20 з'їзду КПРС (14 - 25 лютого 1956 року) був засуджений культ особистості Сталіна й політичних репресій 30 - 50 - х років. На Україні спостерігався підйом української культури. Були поповнені права урядів УРСР і місцевої адміністрації. Однак незабаром починає возращаться колишня тверда адміністративна система. З 1957 року проводиться масова антирелігійна акція. Начинаеться активна політика русифікації.

Радянські влада, стурбовані посиленням діяльності українських політичних організацій, действоваших за рубежем, організували на їхніх лідерів дійсне полювання. У Німеччині агент КДБ Богдан Сташинский убиває лідерів ОУН Лева Ребета (12 жовтня 1956 року) і Степана Бандеру (15 жовтня 1959 року).

Дисидентський рух на Україні.

У період хрущовської відлиги сформувалося нове покоління молоді - так звані шестидесятники, які намагалися щось змінити в суспільному й культурному житті радянського суспільства. Серед українських шестидесятників можна назвати - Ліну Костенко, Василя Симоненко, Іван Драч, Микола Вингранский, Євгеній Гуцало, Іван Дзюба, Іван Светличный, Євгеній Сверстюк, Валентин Мороз, В'ячеслав Черновил, Михайло Осадчий, Панас Заливаха, Алла Гурская й багато хто інших. Після короткого періоду їхньої діяльності влада стала переслідувати їх. Одних змусили замовчати, інших заарештували й заслали. Незабаром їм на зміну прийшли інші: Ігор Калинец, Василь Стус, Василь Лисовой, Ирина Стасив - Калинец і інших. Всі вони виступали проти русифікаторської політики комуністичної партії, проти насильства над творчою інтелігенцією, проти порушення прав людини. У більшості випадків методи боротьби в них були легальні - петиції, протести, демонстрації. Але поряд із цим минулого й нелегальні - підпільне видання політичної літератури (так званий самвидав, організація страйків, створення нелегальних політичних організацій. У самвидаві публікувалися дуже актуальні матеріали, относяшиеся до політики русифікації, переслідуванні діячів культури й мистецтва. Українські дисиденти не замикалися тільки в українських проблемах. Вони обговорювали дискримінацію євреїв, кримських татар, засуджували радянську окупацію Чехословаччини в 1968 році.

В 1963 році першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест (1963 - 1972), що намагався захищати економічні інтереси УРСР. При ньому були зроблені деякі спроби разширить уживання української мови у вузах. 14 жовтня 1964 року був усунутий від влади Микита Хрущев. На його місце прийшов Леонід Брежнєв. Саме при ньому розгорнули у всю силу свою діяльність українські дисиденти. У середині 1970 - х років СРСР підписало Гельсінські угоди, у яких СРСР чисто декларативно обіцяв дотримувати прав людини. У відповідь на це на Україні була створена Українська Гельсінська Група (УХГ), що стала спостерігати за виконанням цих угод, або, скоріше за їхнім невиконанням. У групу ввійшли: Микола Руденко, Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандыба, Левко Лук'яненко, Оксана Мешко, Олекса Тихий, Ніна Строкатая, Микола Матусевич, Мирослав Маринович і багато хто інших. Вони збирали докази порушення прав людини в СРСР і на Україні зокрема. Ці докази вони направляли в ООН, інші міжнародні організації. Проти них влада застосовувала жорстокі репресії були арештовані й засуджені Руденко, Тихий, Лук'яненко, Матусевич і Маринович. Вони провели довгі роки в таборах.

Тривали переслідування греко - католицької й католицької церкви на Україні, а також різні релігійні секти - баптисти, свідки Ієгови, євангелісти. Переслідувалися євреї й німці, що бажали виїхати на свою історичну батьківщину.

Зміст підручника по історії України

.:· Самые важные учебники и рефераты про ИСТОРИЮ УКРАИНЫ (с)
Даты, хронология событий, рефераты по истории Украины, учебник по историй украины, Сайт про историю Украины