Російський націоналізм

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ [UA]| ИСТОРИЯ УКРАИНЫ [RU
БИОГРАФИИ




COUNT





 

Російський націоналізм

Якщо ми у світлі всіх цих загальних міркувань станемо розглядати ті види російського націоналізму, які існували дотепер, то будемо примушені визнати, що щирого націоналізму в послепетровской Росії ще не було. Більшість утворених росіян зовсім не бажали бути "самими собою", а хотіли бути "теперішніми європейцями", і за те, що Росія, незважаючи на все своє бажання, все-таки ніяк не могла стати сьогоденням європейською державою, багато хто з нас нехтували свою "відсталу" батьківщину. Тому більшість російських інтелігенцій до самого недавнього часу цуралося всякого націоналізму. Інші йменували себе націоналістами, але насправді розуміли під націоналізмом тільки прагнення до великодержавності, до зовнішньої військової й економічної моці, до блискучого міжнародного становища Росії, і для цих цілей вважали за необхідне найбільше наближення російської культури до західноєвропейського зразка. На тому ж раболіпному відношенні до західних зразків було засновано в деяких росіян "націоналістів" вимога "руссификации", що зводилася до заохочення переходу в православ'я, до примусового введення російської мови й до заміни іноплемінних географічних назв більш-менш незграбними росіянами: все це робилося лише тому, що так де надходять німці, "а німці - народ культурний". Іноді таке прагнення бути націоналістом тому, що й німці націоналісти, приймало більш глибоко й систематично продумані форми. Тому що німці свою націоналістичну зарозумілість обґрунтовують заслугами германської раси в створенні культури, наші націоналісти теж намагалися говорити про якусь самобутню російську культуру XIX в., роздмухуючи до напівкосмічних розмірів значення всякого хоч що скільки-небудь ухиляється від західноєвропейського шаблона створення російського або хоча б русскоподданого творця й повідомляючи цей утвір "коштовним внеском російського генія в скарбницю світової цивілізації". Для вящей паралелі, в pandant до пангерманізму створений був і "панславізм", і Росії приписувалася місія об'єднати всі ", щойдуть по шляху світового прогресу" (тобто променивающие свою самобутність на романо-германский шаблон) слов'янські народи, для того щоб слов'янство (як поняття лінгвістичне) могло зайняти "належне" або навіть "головне" місце в "сім'ї цивілізованих народів". Це напрямок западничествующего слов'янофільства за останнім часом у Росії зробилося модним навіть у таких колах, де колись слово "націоналізм" уважалося непристойним.

Однако й більше старе слов'янофільство ніяк не можна вважати чистою формою щирого націоналізму. У ньому неважко помітити всі три види помилкового націоналізму, про які ми говорили вище, причому спочатку переважав вид третій, пізніше - перший і другий. Зауважувалася завжди й тенденція побудувати російський націоналізм за зразком і подобою романо-германского. Завдяки всім цим властивостям старе слов'янофільство й повинне було неминуче виродитися, незважаючи на те, що відправною крапкою його було відчуття самобутності й початок національного самопізнання. Ці елементи, мабуть, були недостатньо ясно усвідомлені й оформлені.

Російський націоналізм на сучасному етапі

Багато фактів сучасного життя говорять про те, що в Росії вживають спроби зробити націоналізм політичним проектом. Ідеалізація “великої країни”, концентрація на тенденційно витлумачених образах минулого й майбутнього розглядаються як засіб для рішення політичних і економічних завдань. По суті, націоналізм стає своєрідною оболонкою для різних ідеологічних конструкцій, що сприяє їхньої адаптації до масової свідомості. І тут мовлення може йти не тільки про Націонал-більшовицьку партію Э. Лимонова або “Російській Національній Єдності” А. Баркашова, але й про більше респектабельний “Батьківщині”, КПРФ або “Єдності” (*4). Єдиного лідера загальнонаціонального масштабу російська национал-протестная середовище поки не висунуло, що робить її “ресурсом” як для радикалів різних фарбувань, так і для “центристів” і “партії влади”.

У принципі, радикальний російський націоналізм характерний сьогодні тільки для маргінальних груп і партій. Зате його помірна версія в останні кілька років стала “гарним тоном” у політику, що особливо помітно під час обговорення таких хворобливих питань, як міграції населення, реституція культурних цінностей, скорочення армії, положення 25 мільйонів етнічних росіян у країнах ближнього зарубіжжя, автономія Криму й ін. Націоналістична ідеологія в поглядах російського політичного істеблішменту надзвичайно рідко проявляється як пряма проповідь переваги росіян, зате вона неявно присутня в антизахідництві (і найбільш частому його прояві сьогодні - антиамериканізмі), елементах антисемітизму, “кавказофобии” і т.д. На цих питаннях замикаються вкрай праві й комуністи, ці теми стають предметом популістських загравань із населенням, що є симптомом того, що весь спектр російської політики зрушується убік націоналізму, а в націоналістичних ідеологів є непогані шанси впливати на прийняття владних рішень.

.:· Самые важные учебники и рефераты про ИСТОРИЮ УКРАИНЫ (с)
Даты, хронология событий, рефераты по истории Украины, учебник по историй украины, Сайт про историю Украины