Гумилев Широкогоров Трубецький

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ [UA]| ИСТОРИЯ УКРАИНЫ [RU
БИОГРАФИИ




COUNT





 

Етнічні й націоналістичні концепції

Перший этнолог

Є всі підстави вважати першим этнологом італійського філософа й соціолога Джамбаттисту Вико (1668-1744). Своєю роботою “Підстави нової науки про загальну природу націй” він підняв філософію історії на нову, вищу для свого часу щабель і заснував новий напрямок - психологію народів. Не заперечуючи існування божественного початку, від якого, в остаточному підсумку, виходять закони історії, він думав, що людство в особі націй розвивається в силу своїх внутрішніх причин. Як людина, народившись, до смерті переживають три періоди - дитинство, юність і зрілість, так і кожний народ у своєму розвитку, від походження до загибелі, проходить три епохи - божественну, героїчну й людську. При цьому він уважав, що всі народи розвиваються паралельно. Держава виникає в героїчну епоху як панування аристократії й перетворюється в демократію в людську епоху. У демократичній державі тріумфує демократія й “природна справедливість”. Всіх націй, по думці Вико, і це позитивна сторона його навчання, як варварські, так і культурні, якими б величезними проміжками місця й часу вони не відділялися, дотримують три вічні й загальні звичаї: релігійні обряди, шлюби й поховання. Із цих трьох речей починається культура, затверджує вчений. Кожний народ, досягши зрілості, приходить до занепаду. Потім наступає новий круговорот. Так їм була обґрунтована теорія історичного круговороту, що зробила досить сильний вплив на весь наступний розвиток філософії історії.

Л.Н. Гумилев і С.М. Широкогоров

Так деякі етнічні й націоналістичні концепції (наприклад, концепції Л.Н.Гумилева, С.М.Широкогорова) у своїй основі мають саме натуралістичну модель. На натуралістичній моделі базується й геополітика: національна доля визначається боротьбою за життєвий простір, боротьбою за ресурси.

Виробництво засобів життя це лише незначна модифікація добутих ресурсів. Багатство народів визначається не виробництвом, не культурою, а саме володінням ресурсами. Ця ідея розроблялася ще фізіократами (Кене, Тюрго), які думали, що "чистий продукт" може бути створений тільки сільськогосподарською працею. Потім ця ж думка, перетерпівши істотні трансформації, виявилася в ідеології германського націонала соціалізму. Тут підкреслювалося, що тільки селянин і воїн становлять сіль націй, а інтелігенція - це в сутності паразити, захребетники. У цьому ж напрямку мислить і російський націоналізм, тісно пов'язаний з апологетикою сільськогосподарської праці, сільського способу життя. Більше "м'яка" доктрина такого ж по суті типу з'являється як "євразійство" (Л.Н. Гумилев називав себе останнім євразійцем).

Концепція Трубецького

"Пізнай самого себе" і "будь самим собою" - це два аспекти того самого положення. Зовнішнім образом щире самопізнання виражається в гармонічно самобутнім житті й діяльності даної особистості. Для народу це - самобутня національна культура. Народ пізнав самого себе, якщо його духовна природа, його індивідуальний характер знаходять собі найбільш повне і яскраве вираження в його самобутній національній культурі і якщо ця культура цілком гармонічна, тобто окремі її частини не суперечать один одному. Створення такої культури і є щирою метою всякого народу, точно так само, як метою окремої людини, що належить до даного народу, є досягнення такого способу життя, у якому повно, яскраво й гармонійно втілювалася б його самобутня духовна природа. Обидві ці завдання, завдання народу й завдання кожного окремого індивідуума, що входить до складу народу, найтіснішим образом зв'язані один з одним, взаємно доповнюють і обумовлюють один одного.

Працюючи над своїм власним, індивідуальним самопізнанням, кожна людина пізнає себе, між іншим, і як представника даного народу. Щиросердечне життя кожної людини містить у собі завжди відомі елементи національної психіки, і духовний вигляд кожного окремого представника даного народу неодмінно має в собі риси національного характеру в різних, дивлячись по індивідууму, з'єднаннях один з одним і з рисами більше приватними (індивідуальними, сімейними, становими). При самопізнанні всі ці національні риси в їхньому загальному зв'язку з даним індивідуальним характером знаходять собі твердження, і разом з тим облагороджуються. І оскільки дана людина, пізнаючи самого себе, починає "бути самим собою", він неодмінно стає і яскравим представником свого народу. Його життя, будучи повним і гармонійним вираженням його усвідомленої самобутньої індивідуальності, неминуче втілює в собі й національні риси. Якщо ця людина займається культурною творчою роботою, його творчість, носячись на собі відбиток його особистості, неминуче буде пофарбовано в тон національного характеру, у всякому разі, не буде суперечити цьому характеру. Але навіть якщо людина, про яке мова йде, не буде брати участь у культурній творчості активно, а буде лише пасивно засвоювати результати цієї творчості або брати участь як виконавець у відомій області культурного життя свого народу, - навіть і в цьому випадку факт повного і яскравого втілення в його житті й діяльності відомих рис національного характеру (головним чином смаків і нахилів) неодмінно буде сприяти підкресленню й посиленню загального національного тону побуту даного народу. А побут є те, що надихає творця культурних цінностей, що дає йому завдання й матеріал для творчості. Таким чином, індивідуальне самопізнання сприяє самобутності національної культури, самобутності, що, як ми вказали, є корелятом національного самопізнання.

 Але й назад, самобутня національна культура сама сприяє індивідуальному самопізнанню окремих представників даного народу. Вона полегшує їм розуміння й пізнання тих рис їх індивідуальної психічної природи, які служать проявами загального національного характеру. Тому що в щирій національній культурі всі такі риси знаходять собі яскраве й опукле втілення, що дозволяє всякому індивідуумові з большею легкістю знаходити їх у самому собі, пізнавати їх (через культуру) у їхньому щирому виді й давати їм правильну оцінку в загальній побутовій перспективі. Гармонічно самобутня національна культура дозволяє всякому члену даного національного цілого бути й залишатися самим собою, перебуваючи в той же час у постійному спілкуванні зі своїми одноплемінниками. За таких умов людин може брати участь у культурному житті свого народу цілком искренно, не кривлячи душею, не причиняючись перед іншими або перед самим собою тим, що він насправді ніколи не був і не буде.

.:· Самые важные учебники и рефераты про ИСТОРИЮ УКРАИНЫ (с)
Даты, хронология событий, рефераты по истории Украины, учебник по историй украины, Сайт про историю Украины