Голод 1933 в Україні

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ [UA]| ИСТОРИЯ УКРАИНЫ [RU
БИОГРАФИИ




COUNT





 

Голод 1933 р. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Розуміючи, що серед частини партійних працівників збереглася ностальгія по системі і методах воєнного комунізму, В. І. Ленін попереджав: "Така політика була б дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива; самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху. Здавалося, Сталін і ті керівники партії, які підтримали його, змогли подолати економічну неможливість і політичну небезпеку курсу на суцільну колективізацію шляхом придушення противників воєнно-комуністичних методів у партії і в селянських масах, опір щодо використання всіх форм державного примусу, протиставлення різних за майновим станом прошарків селянства під лозунгом загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму. Проте примусові колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, ЯКЕ так дорого, так боляче і невідшкодовно обійшлася країні й народові.
Не обминула ця біда навіть Харківщину з її родючими чорноземами та працелюбним народом. Економічна політика, впроваджена тодішньою владою була неможлива, але це стало зрозуміло занадто пізно.
Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика - явище складне. В її основі - заміна продрозкладки податком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладного господарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосередньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від воєнно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретично обґрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній діяльності Радянського уряду з 1921 р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління підприємствами, на заміну їх методами економічними, госпрозрахунковими.
"Рік великого перелому" характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся з фактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгоспів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930 р. поширилася практика твердих завдань щодо здачі всіх "лишків".
Поставки товарної продукції державі оголошувалися для колгоспів першою заповіддю. За якою ціною, в яких обсягах? Ціна була заниженою, а через інфляцію незабаром стала взагалі символічною. Що ж до обсягів, то тут панувала невизначеність. Держава не вступала у податкові відносини з колгоспами, за яких наперед визначалася частка продукції, що підлягала передачі хлібозаготівельним органам. За винятком насіннєвого, продовольчого і фуражного фондів хліб мав надходити лише державі. В. М. Молотов заявив на Третій Всеукраїнській конференції КП(б)У в липні 1932 року, що головною проблемою є правильна розкладка хлібозаготівельного плану (Вісті ВУЦВК.- 1932.- 14 лип.). У необхідності самої розкладки він не сумнівався.
Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічне маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо "новим етапом непу". Поняття "продрозкладка" замінювалося поширеним терміном "план". У наведених словах Молотова "розкладка" вживається в дієслівній формі. Дієслово "розкладати" стосовно хлібозаготівельного плану збереглося в лексиці, бо воно відображало суть такого планування.
Перша колгоспна весна 1930 р. була обіцяючою. Україна одержала непоганий урожай. Напередодні жнив зробили орієнтовний підрахунок: 1 355 млн... пудів. На 23,5 млн... чоловік сільського населення треба було утворити продовольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину - 376 млн... пудів. Посівний, фуражний і страховий фонди складали 515 млн... пудів, резервний - 35 млн... Виходячи з цих нескладних підрахунків, хлібозаготівельний план визначився в 430 млн... пудів. Потім його збільшили до 440 млн..., 472 млн... і, нарешті, до 490 млн... пудів. До 1 червня 1931 р. заготівлі з урожаю 1930 р. дійшли до 477 млн... пудів проти 310 млн... за попередній сезон. Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити "стрибок" в індустріалізації. У звітній доповіді ЦК ВКП(б) XVI з'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему "ми вже розв'язуємо в основному з успіхом".
На відміну від інших районів країни на становищі в сільському господарстві України дуже позначилася чехарда з адміністративно-територіальним поділом. XVI з'їзд партії вирішив спростити систему управління за рахунок ліквідації окружної ланки. Цим рішенням замінювалася досить громіздка чотириланкова система управління (центр - область - округ - район) триланковою з тим, щоб зміцнити кадрами найбільш слабку районну ланку. Проте на Україні областей тоді не існувало. Замість того, щоб утворити їх шляхом укрупнення округів, рішення з'їзду тут виконали буквально. В результаті! виникла дволанкова система управління: центр - район. З вересня 1930 р. територію УРСР розподілили на 503 адміністративні одиниці, якими керували безпосередньо з Харкова: Молдавську АРСР, 18 міст центрального підпорядкування і 484 сільські райони. Управляти такою кількістю районів з одного центру було неможливо. С. В. Косіор, В. Я. Чубар та інші керівники республіки визнали, що через поспішність при проведенні реформи Сільські райони виявилися без достатнього керівництва у найвідповідальніший момент становлення колгоспного ладу. З лютого по жовтень 1932 р. в республіці відбувався непростий процес організації областей. Апарат обласних організацій тільки формувався і ситуацією на місцях не володів, тоді коли обтяжливі для центру прямі зв'язки з сотнями районів фактично припинилися.
6 липня 1932 р. в Харкові почала працювати Третя конференція КП(б)У. На порядок денний виносилась доповідь С. В. Косіора "Про підсумки весняної посівної кампанії і про завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів". Скликання конференції напередодні жнив, обмеження порядку денного одним питанням, що було явищем безпрецедентним, участь в її роботі провідних діячів політбюро ЦК ВКП(б) Л. М. Кагановича і В. М. Молотова - все це свідчило про незвичайність ситуації.
Справді, в сільському господарстві України спостерігався катастрофічний стан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж не досіяли понад 2 млн.. гектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадник бур'янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула. На площах, що залишилися, урожай був невисокий, незважаючи на задовільні погодні умови. Як повідомляв у доповіді С. В. Косіор, ряд районів, особливо в південній степовій смузі, залишили в 1932 р. на полях до половини врожаю не зібраним, не вивезеним або втраченим під час обмолоту. Про голодування і зростаючу апатію селян говорили у своїх виступах М. О. Скрипник, Г. І. Петровський, Р. Я. Терехов, О. Г. Шліхтер та інші делегати. В. М. Молотов теж торкнувся тяжкого продовольчого становища "деяких сільських районів". Як він висловлювався, це було наслідком "помилок, допущених під час хлібозаготівель". Не було й мови про хибність самого принципу продрозкладки, на якому вони ґрунтувалися.
Матеріали приймальної голови ВУЦВК Г. І. Петровського, куди зверталися по допомогу голодуючі селяни, дають досить яскраве уявлення про становище на селі.
15 квітня 1932 р. завідуючий приймальною інформував Лозовський райком партії про стан артілі "Червоний Жовтень": у колгоспі 70 дворів, 260 їдців, хліба вистачило тільки до 1 лютого, колгоспники вживають як їжу винятково буряк, через що хворіють, було чотири випадки голодної смерті, хворих-50 чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком партії надійшла інформація за скаргою групи громадян хутора Степового Піщанської сільради: план хлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім без хліба, нема й картоплі, люди пухнуть з голоду.
Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільського господарства повною мірою виявився 1931 р., коли в колгоспи об'єдналася більшість сільського населення України. Однак дезорганізація і деградація громадського виробництва колгоспів не позначилася на поставках державі стягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспників, який залежав від "залишкового" принципу оплати праці (поставки державі - перша заповідь!), катастрофічне знижувався. Уже в перші місяці 1932 р. в багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. Над колгоспниками зависла загроза голоду.
Створена на Україні комісія під керівництвом Молотова почала проводити хлібозаготівлю.
Хлібозаготівлі продовжувалися навіть у першій декаді лютого 1933 року, коли селяни почали гинути від голоду. Практично на всій території України в сільській місцевості тоді вже не існувало скільки-небудь великих запасів продовольства. Розібравшись в обстановці!, П. П. Постишев спромігся переконати Сталіна в необхідності припинити вилучення хліба. Йому вдалося також вирвати у Сталіна згоду залишити в областях заготовлене після 1 лютого зерно для харчування голодуючих; від 9 тисяч пудів у Вінницькій області до 150 тисяч у Харківській, а всього 330 тисяч пудів.
Вилучення насіннєвого фонду в рахунок виконання хлібозаготівельного плану створило нову проблему. Треба було готуватися до сівби, а Донецька область мала тільки 21 % від потрібної кількості насіння, Одеська- 14 %, Дніпропетровська- 10 %. У північних областях становище з посівним матеріалом було дещо.
Аніякої надії на державну допомогу не існувало. Ще 23 вересня 1932 р. Сталін провів постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б), текст якої заслуговує бути наведеним повністю.
"Ряд місцевих організацій звертаються в РНК і ЦК за насіннєвою позичкою для радгоспів і колгоспів. Оскільки урожай цього року є задовільним, а урядом встановлено для колгоспів зменшений план державних хлібозаготівель, який повинен бути виконаний повністю, РНК і ЦК постановляють:
1. Відхилити всі пропозиції про видачу насіннєвої позички;
2. Попередити, що в поточному році ні радгоспам, ні колгоспам насінпозичка не буде видаватися ні для озимого, ні для ярового посіву".
Наведену постанову можна вважати унікальною в тому розумінні, що в ній нема жодного позитивного твердження. По суті, форма партійно-урядової постанови була використана для простого попередження про недоцільність будь-яких прохань видати позичку.
Отже, централізована продовольча допомога Україні становила 5,1 млн. пудів хліба. Ця мізерна кількість практично не вплинула на трагічну ситуацію. Треба було бити тривогу, мобілізувати на допомогу громадськість всередині країни і за кордоном. Досвід по-державному організованої боротьби з голодом існував: Радянський уряд під керівництвом В. І. Леніна у 1921 р. зробив усе, щоб врятувати життя багатьом мільйонам селян Поволжя і південних районів країни. Проте гласність у боротьбі з голодом означала визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент з форсуванням темпів індустріалізації.
І Сталін обрав інший шлях - шлях боягузливого і злочинного замовчування становища в сільській місцевості У січні 1933 р., коли справжній голод тільки насувався і ще був час для дій, він заявив з трибуни об'єднаного Пленуму ЦК І ЦКК ВКП(б): "Ми безперечно добились того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас рік у рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги Радянської влади". Як реагували на таку цинічно-загрозливу заяву рядові колгоспники? В адресованому редакції газети "Колгоспне село" листі (зрозуміло, анонімному) члена артілі "Нове життя" (село Сущани Кагарлицького району) змальовано становище, властиве для багатьох сіл: "Ось що я розкажу у відповідь на промову тов. Сталіна. Уже другий рік тяжко голодає село Сущани. Заражаються від усякої нечистоти, яку їдять, і мруть люди, як мухи восени. Нема хліба, хоч у 1932 р. жодного центнера хлібозаготівель не було взято в державу".
Генсек дав директиву ставитися до голоду як до неіснуючого явища. І тепер, переглядаючи архівні документи радянських та партійних установ, історик не знайде цього слова. Наприклад, у документах Наркомзему УРСР є немало фактів про безпритульних дітей, бездоглядні посіви, "до-приселенців", але ми не зустрінемо самого поняття "голод". Термінологічного табу додержувалися навіть у секретній документації партійних органів будь-якого рівня. Конкретні заходи, безпосередньо пов'язані з голодом, тут проходили через "закриті течки". Звичайно, ніхто не побоювався просочування відомої всім інформації. У табу був інший смисл: тема не підлягала обговоренню на партійних зборах чи пленумах партійних комітетів.
Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інфіузмаціялр голод проликала й за кордон. У травні 1933р. Англійське посольство в Москві одержало й відразу переслало до Лондона анонімний лист з містечка Златопіль на Київщині (тепер це частина Новомиргорода). Процитуємо, у зворотному перекладі з англійської мови, уривок з нього: "Населення зраділо б падлу, та його не можна знайти. Люди їдять жаб, трупи коней, що загинули від сапу, вбивають і поїдають один одного, викопують мертвяків і їдять їх. Все це може підтвердити будь-хто у Златопільському районі".
Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Десятки тисяч підкидьків створювали серйозну проблему Висловивши обурення "черговою куркульською провокацією", П. П. Постишев на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У запропонував якнайшвидше розв'язати цю проблему.
Нас не повинно дивувати те, що найвпливовіша в республіці особа у черговий раз використала "антикуркульську" фразеологію, яка в даному разі виглядала особливо аморально. Постишев в інтересах справи використовував термінологічні "правила гри", нав'язувані Сталіним партійному апарату і всьому суспільству. Якщо оцінювати Павла Петровича Постишева не за його виступами, а за практичною діяльністю з лютого 1933 р., коли він приїхав на Україну, то можна з певністю сказати: у неймовірно тяжкій ситуації він робив усе, щоб врятувати якбмога більше людей.
І особливо - дітей. Ніхто не зробив для дітей 30-х років більше, ніж Постишев. З убогих республіканських резервів і випрошених у І. Е. Якіра армійських запасів він створив продовольчий фонд дитячої допомоги, до якого увійшло, 700 тонн борошна, 170 тонн цукру, 100 тисяч банок консервів, 500 пудів олії, деякі інші продукти. За два тижні, до березня 1933 року, було розгорнуто харчувальні пункти на 60 тисяч дітей. Надалі, працюючи до 1937 р. на Україні, П. П. Постишев потурбувався про створення мережі установ Наркомосу для дітей, які залишилися сиротами. З його ініціативи в країні знову загорілися новорічні ялинки, до дітей повернулися безсмертні твори Андерєена, Гауфа, Перро І всі інші казки, раніше оголошені "ідеологічно чужим" жанром, у парках з'явилися ігротеки, в будинках - форпости, в позаміській місцевості - піонерські табори.
19 січня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову "Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами", яка створювала на селі нову ситуацію. Згідно з цим документом запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель, зникла невизначеність 'і зрівняльність попередньої контрактаційної системи. Хлібозаготівельний план встановлювався не довільно, з наступною його розкладкою по районах, колгоспах і селянських дворах, а в певному проценті до існуючих посівних площ. Отже, колгоспи і колгоспники вже напередодні посівної кампанії могли знати, яка частина врожаю залишиться в них. Утворення наперед визначених податкових відносин між державою і сільським господарством пробуджувало зацікавленість у розширенні посівних площ, відкривало шлях до подолання безгосподарності.
Ситуація в сільському господарстві потребувала особливих методів керівництва. Було створено політичні відділи МТС і радгоспів - надзвичайні партійно-державні органи влади. Щоб подолати кризу в сільському господарстві!, вони провели істотну роботу щодо організаційного зміцнення колгоспів, посилення матеріальної зацікавленості в результатах праці, утворення в колгоспах партійних осередків, кандидатських або партійно-комсомольських груп. За порівняно короткий період їхньої діяльності (в листопаді 1934 р. політвідділи МТС перетворилися на звичайні партійні органи і об'єдналися з районними комітетами партії) у сільському господарстві справді стався позитивний злам.
Історики ще не вивчали в деталях, як відбувалася весняна посівна кампанія 1933 р. Адже треба було мобілізувати на роботи в громадському господарстві знесилених від голоду колгоспників, змусити їх повірити, що зловісна трирічна продрозкладка вже відійшла в минуле, налагодити організацію праці, змінити трудову дисципліну, надати максимально можливу технічну допомогу. Одразу після приїзду П. П. Постишев висунув гасло: "Місто - на допомогу селу". Було утворено партійно-урядовий комітет по сівбі під головуванням С, В. Косіора, МТС і радгоспи республіки одержали 15 тисяч тракторів, 2400 комбайнів, 3 тисячі автомашин. Партійні! організації мобілізували на посівну і збиральну кампанії понад 300 тисяч міських жителів. Усвідомлюючи, що сільське господарство потребує допомоги, комуністи відгукнулися на заклик партії. Зокрема, Чернігівська обласна партійна організація, в якій налічувалося 20,7 тисячі чоловік, провела у 1933 р. три мобілізації і відрядила на тимчасову або постійну роботу в село понад дві тисяч1! комуністів, тобто кожного десятого2. В цілому по республіці за півроку, починаючи з травня 1933 р., в МТС і колгоспи виїхали більше як 15 тисяч членів партії, з них - 12,5 тисячі на тимчасову роботу .
Непростою в моральному відношенні виявилася проблема охорони від голодуючих достигаючого врожаю. В архівах є багато судових справ по звинуваченню тих, хто хотів знайти їстівне на колгоспних полях, а також тих, хто намагався захистити голодуючих від сталінського закону про охорону колгоспного майна. В судах і в пресі людей, котрі з голоду споживали колоски у молочно-восковій стадії стиглості, називали "куркульськими перукарями",
У селі Козирка Очаківського району на Одещині мати, яка посилала свою одинадцятирічну дитину зрізати колоски, була ув'язнена на 2,5 року. В селі Степанівка Лугинського району на Київщині в хаті У. П. Медведської при обшуку виявили на печі сушені колоски жита і пшениці. Знайшлися свідки, які підтвердили, що вона зрізала їх на колгоспному полі виїзна сесія суду винесла вирок: п'ять років позбавлення волі.
Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа. Така інформація ретельно приховувалася від народу. На XVII з'їзді ВКП(б) у січні 1934 р. Сталін, говорячи про успіхи міжз'їздівського періоду, з підкресленим натиском відзначив, у контексті з цифрами про зростання національного доходу і промислової продукції "зростання населення Радянського Союзу з 160,5 мільйона чоловік в кінці 1930 року до 168 мільйонів в кінці 1933 року". Включення до традиційного переліку успіхів нового елемента - даних про зростання населення - мало на меті покласти край різного роду чуткам у країні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду. Наведена Сталіним цифра була сумою двох відомих величин: кількості населення на початок 1933 р. і річного природного приросту, який тоді коливався в межах 2,6-2,8 млн. чоловік.
Підписавши фальшивий вексель, генсек не чекав нічого втішного від чергового перепису населення. Перепис кілька разів відкладався. Цілком очевидними є причини заборони абортів у червні 1936 року (заборона діяла до листопада 1955 року). Навіть дивно, що цей захід не спав на думку Сталіну раніше. Заборона абортів у перші роки істотно вплинула на зростання народжуваності, але до останньої призначеної дати перепису залишилося обмаль часу.
Перепис відбувся в січні 1937 р. і викликав політичний скандал. Після того, як демографи підрахували попередні підсумки кількості населення, їх звинуватили в недообліку. Демографічна наука перестала існувати. науково-досліднії установи відповідного профілю були закриті, а демографи, які зберегли своє життя після 1937 р., перетворилися на звичайних статистиків. Матеріали перепису знищили, статистика народонаселення стала секретною. Підсумкові дані повторного перепису, який провели в січні 1939 р., з'явилися у формі двох коротких газетних публікацій.
Дані перепису 1937 р., які викликали в Сталіна таку реакцію, досі залишалися загадкою. У першій радянській публікації про цю "білу пляму", яка з'явилася наприкінці 1987 р. в журналі "Огонек" (№ 51), конкретна цифра кількості населення не названа. Автор цієї публікації М. Тольц стверджує лише, що перепис показав меншу кількість населення, ніж було в країні на початок 1933 р. (165,7 млн. чоловік). У західних джерелах кінця 30-х років повідомляється, що під час перепису було зареєстровано лише 145 млн. чоловік. В останніх публікаціях наводиться інша цифра - 158млн.
Як тепер з'ясувалося, коротка довідка з попередніми результатами перепису 1937 р. збереглася в архівному фонді Верховної Ради СРСР. Перші вибори до Верховної Ради відбулися в грудні 1937 року. Комісія по проведенню виборів звернулася в Центральне управління народногосподарського обліку Держплану СРСР з проханням надати свіжу інформацію про кількість населення по республіках, краях і областях. До комісії встигли надійти (незабаром вони були вилучені з обігу) попередні підсумки перепису, які свідчать: на початок 1937 року в республіці проживало 30157,6 тисячі чоловік - на 1743,8 тисячі менше, ніж у січні 1933 р. Загальна кількість населення країни становило 168529,2 тисячі чоловік. Саме цю цифру Сталін називав на XVII з'їзді партії як кількість населення на кінець 1933 р.
Найбільше від голоду постраждала Україна. Щоб вирахувати орієнтовну цифру втрат, необхідно мати дані про природний приріст за 1933-1936 рр. У нас є звітні дані лише за 1935 р.- 420 тисяч, а також наближені до звітних - за 1936 р.- 543 тисячі (перші три квартали - звіт, останній квартал - очікуваний результат). Для реконструкції гіпотетичного природного приросту за 1933 рік (якого насправді не було) та ймовірного приросту за 1934 р., скористаємося опублікованими у 1927 р. прогнозними оцінками українського демографа А. П. Хоменка. Скорегувавши їх за рівнем реальних даних 1935 р., одержимо природний приріст для 1933 р.- 415 тисяч і для 1934 р.- 418 тисяч чоловік. Додаючи загальну цифру природного приросту за 1933-1936 рр. (1787 тисяч) до фактичного дефіциту відносно початку 1933 р., на який вказує перепис 1937 р. (1744 тисячі), одержуємо демографічні втрати в розмірі 3531 тисяча чоловік.
Зрозуміло, вказана цифра не може бути точною кількістю померлих від голоду. Треба взяти до уваги міграційні процеси. Проте вплив міграції на кількість населення в принципі невеликий, оскільки в розрахунок береться не її абсолютна величина, яка досягала в окремі роки сотень тисяч чоловік, а лише позитивне чи негативне сальдо міграційного балансу. Між 1933 і 1937 роками починає виявлятися нове джерело дефіциту - репресії. За даними перепису 1937 р., кількість осіб у колоніях і таборах НКВС становила по країні в цілому 1956 тисяч. Це означає, що примусово виселені з України ще до масових репресій 1937-1938 рр.- сотні тисяч чоловік.
Дефіцит населення, розрахований відповідно до наведеної методики, за даними перепису 1939 р. визначається в 4253 тисячі чоловік. Ця цифра включає значно більшу кількість втрат від репресованого виселення. Отже, фактор голоду 1933 р. в демографічних втратах, розрахованих за переписом 1939 р., виступає менш визначено.

Дивіться схожі по темі:

Голод 1946-1947 років в Україні

Голодомор 1932 - 1933 років

 

.:· Самые важные учебники и рефераты про ИСТОРИЮ УКРАИНЫ (с)
Даты, хронология событий, рефераты по истории Украины, учебник по историй украины, Сайт про историю Украины