Чинностi властей по охоронi революцii

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ [UA]| ИСТОРИЯ УКРАИНЫ [RU
БИОГРАФИИ




COUNT





 

 «Чинностi властей по охоронi революцii» Органiзацiя, що сьогоднi визначається узагальнюючим терміном «спеціальні служби», теж була уразливим місцем в діяльності Центральної Ради, хоча й превертала увагу іі лідерів ще до утворення УНР.

 Під час жовтневих подій у Києві гасло «захисту революціі» вийшло на передній план. Спочатку цією справою займався, так званий, Революційний комітет охорони революціі на Україні, який було створено за рішенням Малоі Ради 25 жовтня. Серед прийнятих ними за кілька днів існування актів можна виділити «Обов’язкову постанову», якою зокрема, заборонялися «зiбрання i вiча пiд вiдкритим небом i всякi iншi виступи на вулицi».

 Майже одночасно Мала Рада видала постанову «Про загальне керiвництво чинностями власей по охоронi революцii», згiдно з якою цi функціі покладалися на Генеральний Секретаріат, той, у свою чергу, мав «спиратися на органи революційноі демократіі». Крім того, при Головному начальнику Киівського округу утворювалася комісія для «того, щоб ні одне розпорядження виходило без іі затверджзення». До іі складу входили по одному представнику від Генерального Секретаріату , Українського Генерального військового комітету, Ради Ш-го Українського військового з'ізду, Киiвського мiського самоврядування.

 Для виконання цієі постанови Генеральний Секретаріат утворив при Генеральному секрктарстві внутрішніх справ «особливу комісію з представників відомств, до якоі перейшли справи по охороні порядку та спокою на Україні». В інформаціі Генерального Секретаріату з цього приводу містився заклик «по всіх справах, що торкаються охорони порядку на Україні, звертатися до комісіі». Було опубліковано й затверджено Генеральним Секретаріатом «Правило приізду до Киева під час теперішньоі війни в зв’язку з загальним планом розгрузки Києва».

 Інша справа, що відповідні органи як в центрі, включаючи й сам Генеральний Секретаріат, так і на місцях не мали реальних сил і можливостей для здійснення своіх повноважень, і заклики втановити порядок не давали позитивних результатів.

 Отож, не дивно, зазначав з цього приводу В.Винниченко, що населення «шукало якихось засобів рятунку», а це, на його думку, цілком природнім шляхом призвело до організаціі, так званого, «вільного козацтва». В.Винниченко тримався досить ідеалізованоі точки зору на ці формування. «Найбільш свідомий, політично й національно, елемент села, - писав він, - брав на себе завдання охорони порядку й ладу в своій околиці».

 Втім не тільки романтичні почуття, а цілком практичні міркування визначили інтерес лідерів Центральної Ради до формування «вільного козацтва» та іх прагнення повернути його у річище загального державотворчого процесу. Це засвідчуе, зокрема, Декларація Генерального Секретаріату від 12 жовтня 1917 р., в якій наголошувалося, що в умовах «епідеміі грабежів, самосудів, анархістських виступів  безвідповідальних груп» найкращим засобом боротьби з цим лихом слід вважати активну самодіяльність і самооборону населення.

 16-19 жовтня в Чигирині відбувся з'ізд вiльного козацтва, який ухвалив «обрати Генеральну Козацьку Раду з Наказним Отаманом на чолi» (ним став П.Скоропадський), а також «скликати губернiальнi з’iзди, щоб оборати кошових отаманiв, з старшиною, що надасть органiзованостi i сили козацькому руховi. Намiчена з'iздом структура вiльного козацтва мала такий вигляд : «Село нехай гуртується з селом, волость – в курінь, повіт – в полк, губернія – в кіш, з сотенними, курінними, полковими та кошовими отаманами і старшиною на чолі. Всі козаки нехай озброюються і додержуються військового строю…». З’їзд також обговорив статут вiльного козацтва, затверджений Генеральним Секретарiатом 26 листопада, згiдно з яким вiльне козацтво ставило за мету забезпечення спокою в Українi.

 З метою пiдтримання громадського порядку формувалися також мiлiцейськi структури. Вiльним козацтвом i мiлiцiєю «відало» одне і те саме секретарство внутрішніх справ. На початку січня 1917 р. проблеми «вільного козацтва» перейшли до компетенціі секретарства військових справ.

 Якщо ж спробувати дати узагальнюючу характеристику каральноі політики Центральної Ради, то вона від самого початку була двозначною. Очевидним є факт, що Центральна Рада не залишила кривавого сліду в історіі, навпаки, можна навести чимало прикладів іі повноі безпорадності. Так, навіть, напередодні збройного конфлікту з радянською Росією у нею під боком активно і майже вільно діяли більшовицькі організаціі, публікувалися опозиційні видання. Серед них найзапекліший опонент Центральної Ради – газета «Пролетарская мысль». Разом з тим, відомими є й протилежні факти, досить назвати лише розстріл арсенальців у січні 1918 року.

 Втім, ця раздвоєність була зумовлена загальною хворобою Центральної Ради, яка впливала на іі діяльність, - насамперед організаційною неспроможністю.

  Весною 1918 року вже після повернення до Киева, Центральноа Рада вдалася до останніх спроб якось змінити ситуацію. Саме тому пропнувалося розширити повноваження губернських комісарів – ім надавалося право «видавати обов’язкові повтанови по справах, які торкаються порушення громадського порядку та спокою i державноi безпеки». Губернськi комiсари мали застосувати за порушення виданих ними обов'язкових постанов штраф до 3000крб. або карати тюрмою строком до 3-х мiсяцiв.

 Крiм того, 6 квітня Центральна Рада ухвалила утворити «Анкетно-слiдчу комiсiю для дослiду випадкiв анархii й неправомiрного поводження властей цивiльних i вiйськових, з'ясування полiтичних i соцiальних умов на мiсцях». Анкетно-слiдча комiсiя утворювалася у складi 25 членів Центраольноі Ради і мала виконувати такі функціі: «дослід неправомірного поводження властей цивільних і військових на місцях, вживання заходів і видання розпоряджень щодо усунення і попередження цих явищ, з’ясування полiтичноi i соцiальноi ситуацii на мiсцях», а також iншi завдання. Все це свiдчело про позитивну тенденцiю в полiтицi Центральноi Ради, яка прагнула боротьбу з анархією поєднати з боротьбою проти зловживань представників місцевоі влади, а головне, мати якусь об’єктивну картину того, що вiдбувається за межами столиці.

.:· Самые важные учебники и рефераты про ИСТОРИЮ УКРАИНЫ (с)
Даты, хронология событий, рефераты по истории Украины, учебник по историй украины, Сайт про историю Украины